28 червня – День Конституції України: Як Приймався Основний Закон

Саме в цей день 28 червня, 1996 року Верховна Рада України ухвалила Основний Закон держави — Конституцію.

Цей документ закріпив правові основи незалежної України, її державний суверенітет, демократичний розвиток та права і свободи громадян.

У цій статті ми детальніше розглянемо історію прийняття Конституції України та її значення для країни.

Історія Прийняття Конституції України

Після проголошення незалежності у 1991 році постало питання розробки нового Основного Закону, який би відповідав новим реаліям української державності.

Конституція України була ухвалена 28 червня 1996 року на п'ятій сесії Верховної Ради України другого скликання.

Процес підготовки Конституції тривав шість років, починаючи з 1990 року, і включав численні обговорення, дебати та внесення поправок. Всього було запропоновано 15 проєктів Конституції від різних політичних партій, науковців та Конституційної комісії. Ухвалення Конституції відбулося після 24-годинного безперервного засідання парламенту, під час якого депутати працювали без перерви. За ухвалення Основного закону проголосували 315 народних депутатів.

Це сталося майже через шість років після проголошення незалежності України в 1991 році. До цього часу в Україні діяла Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки, що була прийнята в 1978 році.

В’ячеслав Чорновіл у листі головам крайових організацій у лютому 1996 року писав:

«Прийняття нової Конституції України є найважливішою проблемою сучасного політичного життя України, від розв’язання якої залежатиме існування держави і доля демократичних перетворень».

Основні Принципи Конституції України

Конституція України закріплює фундаментальні принципи, на яких базується держава.

До них належать:

• Народовладдя: Влада в Україні належить народу, який здійснює її безпосередньо та через органи державної влади та місцевого самоврядування.
• Пріоритет прав людини та громадянина: Конституція гарантує права і свободи кожного громадянина, включаючи право на життя, честь, гідність, недоторканність і безпеку.
• Поділ влади: Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
• Демократичні свободи: Конституція проголошує демократичні свободи, рівність прав громадян та забезпечення соціальної справедливості.

Основні Суперечки під Час Прийняття Конституції України

Процес прийняття Конституції України у 1996 році був складним і супроводжувався численними суперечками та конфліктами.

Основні політичні сили, представлені комуністами і соціалістами з одного боку та Народним Рухом України з іншого, мали протилежні погляди на майбутнє Української держави та її конституційний устрій.

Комуністи та соціалісти виступали за збереження чинної Конституції УРСР 1978 року і були проти ухвалення нового Основного Закону. Їх влаштовувала існуюча конституційна модель, яка закріплювала провідну роль їхніх партій у політичній системі.

Натомість Народний Рух України та інші національно-демократичні сили наполягали на необхідності розробки і прийняття нової Конституції, яка б відповідала реаліям незалежної України та закладала основи для демократичного розвитку держави.

Ось основні причини, чому цей процес був таким складним:

• Відсутність Стійкої Більшості у Верховній Раді

У Верховній Раді не було стійкої більшості, що ускладнювало досягнення консенсусу щодо ключових положень Конституції. Постійні конфлікти між різними політичними силами затягували процес ухвалення.

• Конфлікти між Президентом і Парламентом

Президент Леонід Кучма та Верховна Рада мали різні погляди на розподіл повноважень між гілками влади. Президент наполягав на сильній президентській владі, тоді як багато депутатів підтримували парламентську форму правління.

• Питання Державного Устрою

Однією з головних суперечок було питання державного устрою України. Депутати мали різні погляди на те, чи має Україна бути президентською, парламентською чи змішаною республікою.

• Права і Свободи Громадян

Дискусії точилися також навколо розділу, що стосується прав і свобод громадян. Депутати обговорювали, які саме права мають бути закріплені в Конституції та яким чином їх забезпечити. Це було важливим питанням, оскільки від нього залежала демократичність нового Основного закону.

• Роль Місцевого Самоврядування

Питання місцевого самоврядування та його повноважень також викликало суперечки. Депутати мали різні погляди на те, яким чином має бути організоване місцеве самоврядування та які повноваження мають бути надані місцевим органам влади.

• Зволікання та Політичний Тиск

Зволікання з прийняттям Конституції викликало різке засудження з боку Ради національної безпеки і Ради регіонів при Президентові України. Це призвело до призначення референдуму щодо ухвалення Конституції на 25 вересня 1996 року, що підштовхнуло депутатів до активнішої роботи.

• Вплив Зовнішніх Сил

Вплив зовнішніх сил, зокрема ви ніколи не здогадаєтесь кого – так, росії, також відігравав роль у конституційному процесі. Росія намагалася впливати на політичні процеси в Україні, що створювало додаткові проблеми для досягнення внутрішнього консенсусу.

• Ідеологічні Розбіжності

Ідеологічні розбіжності між різними політичними силами також ускладнювали процес. Депутати мали різні погляди на майбутнє України, її зовнішньополітичний курс та внутрішню політику.

• Питання Автономної Республіки Крим

Одним з найбільш спірних питань був статус Криму. Частина депутатів, переважно з правого табору, виступала за обмеження статусу Криму до рівня звичайної області у складі України. Вони вважали, що надання півострову особливого автономного статусу може створити небезпечний прецедент і загрожувати територіальній цілісності держави.

Ліві категорично заперечували проти затвердження тризуба і синьо-жовтого прапора як офіційних символів держави. Однак після тривалих переговорів і неодноразових голосувань у Верховній Раді, депутати все ж дійшли компромісного рішення. Ліві погодилися підтримати затвердження синьо-жовтого прапора як державного символу України, а праві, в свою чергу, погодилися на закріплення в Конституції автономного статусу Криму.

• Статус Російської Мови

Статус російської мови був ще одним важливим питанням, яке викликало суперечки. Деякі політичні сили наполягали на наданні російській мові статусу другої державної, тоді як інші виступали за збереження української мови як єдиної державної.

В процесі обговорення було запропоновано два основні варіанти регулювання статусу мов:

1. Широкий варіант: Запропоновано було текст, який включав список мов, яким гарантується вільний розвиток, зокрема мови, що поширені як в Україні, так і в добросусідських державах. Цей перелік включав російську мову, мови білорусів, поляків, словаків, угорців, румун, молдаван, кримських татар та інші мови національних меншин.
2. Скорочений варіант: У цьому варіанті було згадано тільки російську мову та інші мови національних меншин без конкретизації переліку.

У результаті голосування було прийнято другий варіант, що вказує на особливий акцент на російській мові, але без виключення інших мов національних меншин. Без цього пункту просто не набралося б достатньо голосів.

Ось як виглядає остаточне формулювання статті 10 Конституції України:

"Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин."

Тому варто нарешті зрозуміти, як казав один політичний діяч: "Хто я?" Чи я є національною меншиною, чи просто зросійщеним українцем?

Якби цей пункт не був прописаний саме так, невідомо, чи не довелося б чекати ще декілька років на прийняття Конституції України, оскільки не слід забувати, що більшість тодішніх депутатів були комуністами, які не сильно відділяли Україну від Росії.

Важливість Дня Конституції

День Конституції України, який відзначається щорічно 28 червня, є важливим державним святом, що символізує незалежність, суверенітет та демократичні цінності країни.

Це єдине державне свято, закріплене в самій Конституції.

Прийняття Конституції стало епохальною подією в історії України, закріпивши правові основи, на яких будується сучасна українська держава.

Попередники Сучасної Конституції України

Перш ніж Україна отримала чинну Конституцію 1996 року, в її історії були спроби створити конституційні акти, які закладали основи державності та правопорядку.  

Ці документи не були повноцінними конституціями в сучасному розумінні, але відіграли важливу роль у формуванні правової та політичної думки України.

Ось основні історичні передумови його розвитку:

1. "Руська Правда"

"Руська Правда" – це перший писаний звід законів Київської Русі, створений у XI-XIII століттях. Найдавніша редакція, "Правда Ярослава", датується 1016 роком і пов'язана з князем Ярославом Мудрим.

Що робить "Руську Правду" особливою?

• Обмеження кровної помсти: Замість помсти дозволялося приймати грошовий викуп.
• Гуманність: У той час, коли в багатьох країнах за злочини карали смертю, "Руська Правда" замінювала смертну кару грошовими штрафами.
• Судова система: Вона включала громадські та княжі суди, що дозволяло вирішувати конфлікти на різних рівнях.
• Захист прав вільних людей: "Руська Правда" охороняла життя, здоров'я і майно всіх вільних людей, незалежно від їхнього соціального статусу.
• Рівність жінок: Важливо, що жінки мали рівні права перед законом, зокрема у спадковому праві та праві родинному. За вбивство жінки передбачалося таке ж покарання, як і за вбивство чоловіка.

Чому це важливо?

• Велика редакція: Найбільше поширення отримала велика редакція "Руської Правди", яка відобразила розвиток давньоруського феодального права.
• Вплив на майбутнє: Норми "Руської Правди" вплинули на Литовські статути та магдебурзьке право, що діяло в українських містах у XIV-XIX ст.
• Збереження копій: Оригінал "Руської Правди" не зберігся, але до наших часів дійшло близько 300 списків цього документа.
• Соціальна структура: "Руська Правда" є важливим джерелом для вивчення соціально-економічних і побутових відносин середньовічної України.
• Вплив на народні звичаї: Окремі приписи "Руської Правди" знайшли відбиток у народних звичаях України навіть наприкінці XIX століття.

"Руська Правда" залишається одним з найважливіших документів в історії українського права, що свідчить про високий рівень правової культури Київської Русі та стала відправною точкою для розвитку конституційного процесу в Україні.

2. Литовські Статути (1529, 1566, 1588 рр.)

Литовські Статути – це збірники законів Великого князівства Литовського, які діяли на території сучасної України. Вони були створені на основі місцевих правових традицій, включаючи литовське, білоруське та українське право, а також судову практику того часу. Ці закони були видані в трьох редакціях: у 1529, 1566 та 1588 роках.

Що робить Литовські Статути особливими?

• Кодифікація права: Литовські Статути об'єднали в єдиній системі норми судово-процесуального, кримінального, цивільного та господарського права.
• Захист прав власності: Статути захищали права на рухоме та нерухоме майно, особливо земельні володіння.
• Судова система: Встановлювали чітку структуру судів та порядок судочинства, що сприяло справедливому розгляду справ.
• Соціальна структура: Вони визначали правовий статус різних соціальних груп, таких як шляхта, селяни та міщани.

Чому це важливо?

• Прогресивні ідеї: Литовські Статути декларували рівність громадян перед законом, незалежно від соціального стану та походження, що було дуже прогресивним для того часу.
• Вплив на майбутнє: Норми Литовських Статутів вплинули на правову систему Речі Посполитої та інших європейських країн, а також залишалися в силі на території України до середини XIX століття.
• Збереження копій: Оригінали Статутів не збереглися, але до наших часів дійшло багато списків, що свідчить про їхню важливість і поширеність.
• Мова: Статути були написані на західноруській мові, що робить їх важливим джерелом для вивчення історії української мови та права.
• Вплив "Руської Правди": Литовські Статути значною мірою базувалися на положеннях "Руської Правди", а також на німецьких і польських судебниках та римському праві.

3. Акти періоду козацької держави Богдана Хмельницького

Акти періоду козацької держави Богдана Хмельницького –  це офіційні документи, видані гетьманом та козацькою старшиною в часи існування Української козацької держави (Гетьманщини) у 1648-1657 роках. Ці документи включали універсали, накази, розпорядження, дипломатичні листи та інші офіційні папери, що регулювали різні аспекти життя новоствореної держави.

Серед найважливіших актів цього періоду – Березневі статті (1654), Гадяцький договір (1658), Переяславські статті (1654) та Глухівські статті (1658).

Що робить акти періоду козацької держави Богдана Хмельницького особливими?

• Державотворення: Встановлювали структуру та інституції української держави, включаючи гетьманську владу, козацьку раду та місцеві адміністрації.
• Правова система: Визначали норми кримінального, цивільного та процесуального права, регламентуючи злочини, покарання та судочинство.
• Дипломатія: Регулювали відносини з іноземними державами, включаючи Польщу та Османську імперію, та забезпечували міжнародне визнання української держави.
• Політична еволюція: Показували перехід від автономії в складі Речі Посполитої до боротьби за незалежність та створення суверенної української держави.
• Соціальні зміни: Засвідчували зростання ролі козацтва в українському суспільстві, включаючи їхні права, привілеї та соціальний статус.

Чому це важливо?

• Історичне джерело: Офіційні документи, що відображають історію України XVII століття, включаючи її політичні, соціальні та економічні аспекти.
• Правова спадщина: Формували основи української правової системи, що вплинули на розвиток права в Україні до сьогодення.
• Міжнародні відносини: Визначали геополітичну роль України в Східній Європі, включаючи її відносини з сусідніми державами та вплив на регіональну політику.
• Соціально-економічна історія: Інформують про економічну та соціальну структуру України XVII століття, включаючи аграрні відносини, торгівлю та міське життя.
• Національна ідентичність: Підкреслюють важливість козацької держави в формуванні української нації, її культури, мови та національної свідомості.

4. Конституція Пилипа Орлика (1710 рік)

Конституція Пилипа Орлика, або "Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького" – це договір, укладений 5 (16) квітня 1710 року у місті Бендери між новообраним гетьманом Пилипом Орликом, козацькою старшиною і козаками Війська Запорозького.

Документ визначав права і обов'язки усіх членів Війська Запорозького. Конституція була написана латиною і староукраїнською мовою та складалася з преамбули і 16 статей.

Що робить Конституцію Пилипа Орлика особливою?

• Державний устрій: Встановлювала Україну як суверенну державу під протекторатом Швеції.
• Розподіл влади: Вперше запропонувала розподіл влади на законодавчу (Генеральна Рада), виконавчу (гетьман) та судову гілки.
• Обмеження влади гетьмана: Встановлювала чіткі обмеження повноважень гетьмана на користь Генеральної Ради.
• Права і свободи: Закріплювала права і обов'язки усіх членів Війська Запорозького, включаючи козаків та старшину.
• Міжнародне визнання: Була затверджена шведським королем Карлом XII, що надавало їй міжнародного статусу.

Чому це важливо?

• Історичне значення: Документ є визначною пам'яткою української політико-філософської та правової думки початку XVIII століття.
• Демократичні засади: Встановлювала принципи виборності влади, регулярного скликання Генеральної Ради та обмеження повноважень гетьмана.
• Правова система: Визначала норми кримінального, цивільного та процесуального права, регламентуючи відповідальність чиновників за розтрату державного майна.
• Європейський контекст: Вважається однією з перших демократичних конституцій у Європі, що випереджала тогочасні суспільно-політичні концепції.
• Національна ідентичність: Відображала прагнення українського народу до незалежності та самовизначення, закладаючи основи для подальшого розвитку української державності.

Оригінальний рукопис староукраїнською мовою з підписом Пилипа Орлика та печаткою Війська Запорозького зберігається у Російському державному архіві давніх актів. Латиномовна копія зберігається в Національному архіві Швеції.

5. Конституція Української Народної Республіки (1918 рік)

Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) – це основний закон УНР, прийнятий Центральною Радою 29 квітня 1918 року, в останній день її існування.

Конституція складалася з 83 статей, об'єднаних у 8 розділів, і закріплювала суспільний та державний устрій, основи політики, права й обов'язки громадян, систему й принципи організації та діяльності державних органів.

Що робить Конституцію УНР 1918 року особливою?

• Суверенітет: УНР проголошувалася суверенною державою, "самостійною і ні від кого незалежною".
• Права громадян: Конституція гарантувала громадянам УНР рівність у правах, недоторканність особи й житла, свободу слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканність листування тощо.
• Розподіл влади: В основу побудови державного механізму було покладено принцип розподілу влади на законодавчу (Всенародні Збори), виконавчу (Рада Народних Міністрів) і судову (Генеральний Суд УНР).
• Парламентська республіка: УНР проголошувалася парламентською республікою, де вища законодавча влада належала Всенароднім Зборам, а виконавча – Раді Народних Міністрів, яка формувалася Зборами і була перед ними відповідальна.
• Місцеве самоврядування: Конституція передбачала широке місцеве самоврядування через вибори рад і управ громад, волостей і земель.

Чому це важливо?

• Державотворення: Конституція УНР стала важливим етапом українського державотворення, закріпивши відродження української державності у формі демократичної республіки.
• Демократичні принципи: Основний Закон базувався на демократичних принципах суверенітету народу, розподілу влади, парламентаризму, забезпечення прав людини.
• Конституціоналізм: Прийняття Конституції засвідчило розвиток українського конституціоналізму та політико-правової думки, увібравши кращі здобутки світового досвіду.
• Історичне значення: Хоча Конституція УНР 1918 року не була втілена в життя через зміну влади, вона залишається визначною пам'яткою національного державотворення.
• Спадкоємність традицій: Конституція УНР продовжила розвиток вітчизняних конституційних традицій, закладених Конституцією Пилипа Орлика 1710 року.

6. Мала Конституція Західноукраїнської Народної Республіки (1918 рік)

Мала Конституція Західноукраїнської Народної Республіки – це основний конституційний акт ЗУНР, офіційно відомий як "Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії", прийнятий Українською Національною Радою 13 листопада 1918 року.

Що робить Малу Конституцію ЗУНР особливою?

• Проголошення державної самостійності: Конституція проголошувала державну самостійність і суверенітет українських земель колишньої Австро-Угорської монархії.
• Визначення території: Чітко окреслювала територію ЗУНР, включаючи українські етнічні землі Галичини, Буковини і Закарпаття.
• Встановлення республіканської форми правління: Закріплювала республіканську форму правління з демократичними принципами.
• Формування органів влади: Визначала структуру та повноваження органів влади ЗУНР, зокрема Української Національної Ради як вищого законодавчого органу та Державного Секретаріату як виконавчого органу.
• Регулювання громадянства: Встановлювала єдине громадянство з УНР. Усі громадяни колишньої Австро-Угорської монархії, які мали право приналежності до однієї з громад на території ЗУНР, вважалися громадянами Української Народної Республіки.

Чому це важливо?

• Правова основа державності: Мала Конституція ЗУНР стала правовою основою для формування незалежної української держави на західноукраїнських землях.
• Легітимізація влади: Документ забезпечував легітимність новоствореної влади ЗУНР та її органів.
• Конституційний розвиток: Конституція ЗУНР продовжила розвиток українського конституціоналізму, започаткований Конституцією УНР 1918 року.
• Міжнародне визнання: Проголошення державної самостійності в Конституції створювало підстави для міжнародного визнання ЗУНР як суб'єкта міжнародного права.

7. Тимчасова Конституція Карпатської України (1939 рік)

Тимчасова Конституція Карпатської України – це конституційні акти, ухвалені 15 березня 1939 року сеймом (соймом) Карпатської України, що визначали основи державного ладу проголошеної на території Закарпаття (колишнього Підкарпатського краю Чехословаччини) незалежної держави.

Що робить Тимчасову Конституцію Карпатської України особливою?

• Проголошення незалежності: "Закон число 1" проголошував незалежність Карпатської України як держави.
• Визначення назви держави: Офіційною назвою держави встановлювалася "Карпатська Україна".
• Встановлення форми правління: Закріплювалася республіканська форма правління на чолі з президентом, обраним сеймом.
• Державні символи: Визначалися державна мова (українська), офіційна символіка держави: герб, який поєднував традиційні елементи Закарпаття (ведмідь у лівій червоній частині та сині й жовті смуги у правій) з загальноукраїнським символом - тризубом з хрестом; синьо-жовтий прапор; та державний гімн "Ще не вмерла Україна".
• Законодавча влада: "Закон число 2" наділяв сейм Карпатської України законодавчою владою до скликання Сойму, обраного народним голосуванням.

Чому це важливо?

• Державотворення: Тимчасова Конституція стала правовою основою для формування незалежної української держави на території Закарпаття.
• Міжнародне визнання: Проголошення незалежності було нотифіковано амбасадам кількох держав, включаючи США, Англію, Францію, Німеччину та інші.
• Конституційний розвиток: Продовжила розвиток українського конституціоналізму, започаткований попередніми конституційними актами.
• Символічне значення: Хоча Карпатська Україна проіснувала недовго, її Конституція залишається символом боротьби за українську державність.

Протягом століть український народ прагнув до самоврядування та захисту своїх прав і свобод. Від "Руської Правди" до Конституції Пилипа Орлика, від Литовських статутів до Березневих статей Богдана Хмельницького, українці шукали шляхів до незалежності та демократії.

Сучасна Конституція України є результатом цього тривалого шляху, що поєднує історичні традиції з сучасними демократичними цінностями. Вона гарантує права і свободи громадян, визначає основи суспільного і державного ладу, а також забезпечує стабільність та правопорядок в Україні.

Отже, День Конституції України є нагадуванням про важливість захисту прав і свобод, про прагнення до незалежності та демократії, а також про відповідальність перед майбутніми поколіннями за розвиток української держави.